У 1553 році князь із Волині – Дмитро Байда-Вишневецький ( р.н. невідомий – 1563р.) зібрав роту козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпровські пороги. Там на віддаленому але стратегічно важливому острові Мала Хортиця будує укріплення з кам’яним замком – “Січ”. Ця назва походить від слова “сікти”(„засіка” – укріплення). В 1550 – х роках Дмитро Вишневецький перетворює Запоріжжя на осередок всього козацтва.

Від “Січі” та “Низу” пішла назва – січові , низові , запорізькі козаки. Січ на довгий час стає осередком козацтва. Все запорізьке козацтво поділялось на січових та зимових козаків.

Січові козаки жили в Січі. Це були люди неодружені й освічені у військовій справі. Вони розподілялися по куренях й складали військо чи лицарство у власному розумінні. Слово курінь означало або довгий будинок, який використовувався як казарма, або ж військовий підрозділ. Лише січовики мали право обирати з посеред себе старшину. Січові козаки офіційно титулували один одного “товаришем”, а гурт козаків – “товариством”. Молодий козак на Січі називався джурою. Джура мав три роки навчатись військовій справі й лише після здачі іспитів ставав повноправним козаком.

Від цього лицарства різко відрізнялися сімейні козаки. Вони жили в запорізьких степах в зимівниках і слободах. Займались здебільшого хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслами й промислами. Звались вони не лицарями й товаришами, а підданими чи посполитими січових козаків.